Відбитки рослин на камені, які нам залишила первісна людина, дають підставу стверджувати, що їй було властиве почуття радості і естетичного сприйняття, породжене красою природи. Вона використовувала рослини не тільки як джерело їжі, але й для прикрашання свого побуту.
Декоративне садівництво зародилося на Сході – у Вавілоні, Ассірії, Стародавньому Єгіпті. Слід наголосити, що екологічними передумовами озеленення був спекотний клімат Стародавнього Сходу. Деревні рослини мали тут давати тінь і прохолоду, створювати комфортні умови. Такі ландшафти можливо було створювати лише за умов зрошення.
Садівництво у стародавніх народів вважалося заняттям знаті і часто пов‘язувалося з уявленням про вершину людського достатку. Стародавні перси, наприклад, свої сади називали парадізмами (paradise-рай).
Як приклад такого раю може служити одне з сіми чудес світу “Сади Семіраміди”(цариця Ассірії ІХ в.до н.е) створені у Вавілоні. Вони являли собою ряд терас у вигляді піраміди, що підтримувалась гігантськими колонами. Основа піраміди – квадратний фундамент. Для сполучення між терасами влаштовувались сходи. Воду з річки яка протікала біля підніжжя саду, насосами, які встановлювались у колонах подавали до верху звідки вона спускалась вниз у вигляді водоспадів, каскадів та фонтанів.
Впроваджена в практику концепція міської зелені протистоїть урбанізації і її негативним наслідкам – зникнення лісів і луків, погіршення кількісного і якісного складу поверхневих і підземних вод, забруднення повітря та грунту.
Озеленення як галузь міського народного господарства зосереджується на вирішенні трьох головних завдань: а) охорона і консервація існуючих садів і парків; б) формування нововведених садово-паркових об‘єктів; в) рекультивація забруднених ландшафтів. Їх вирішення представлено чотирма напрямками: утилітарним, природоохоронним, архітектурно-ландшафтним, консерваторським.
