У період свого розквіту Рим налічував близько 1,5-2,0 млн. мешканців. До речі, Рим, з його гігантськими комплексами видовищних споруд, храмами, тріумфальними арками, віадуками, мав досить розвинутий житловий фонд та інженерне обладнання. Його водопроводи поставляли мешканцям міста достатню навіть за нинішніми мірками кількість свіжої питної води.
Однак у соціальному плані місто не було рівноправним: поряд з кварталами патриціїв можна було побачити тісну 3-6 поверхову забудову, кварталів міської бідноти, де не були вирішені елементарні питання каналізації та сміттєзбирання. В зимовий період повітря Риму забруднювалось димом домашніх вогнищ.
З середини XVIII ст. у міру зростання темпів капіталістичного розвитку набуває обертів урбанізація. В цей час кількість населення Землі збільшується до 952 млн. у 1980 р. і до 1656 млн. у 1900 р.
На першій стадії урбанізації місто практично мало чим відрізняється від села, яке також було відгороджене від полів земляним валом або частоколом, мало постійну забудову, загальні місця поховання і звалищ. У селі вже були ритуальні будівлі, які виділялись серед примітивної забудови.
Раннє місто, як і село, використовувало в основному, органічні джерела енергії рослинні та тваринні, місцеві джерела води. Як для однієї, так і для іншої форми розселення були характерними тривалий обробіток землі, використанні у вигляді добрив тваринних екскрементів. Розмір міста і кількість його населення на першій стадії урбанізації залежали від площі і продуктивності сільськогосподарських земель.
