Ступінь розвитку дихальних поверхонь вище у більш активних форм. Наприклад, у активного плавця – оселедця Menchadden площа зябер на 1 кг маси =16 дм2; у менш рухомого оселедця Оpsanus – 3-4 дм2 , у донної жаби-риби – всього 1,4 дм2.
Швидкість дифузії газів визначається не тільки величиною дихальної поверхні, але й товщиною покровів, через які відбувається газообмін. В силу цього витончення покровів дихальних поверхонь є однією з основних адаптацій до газообміну. Дуже тонкі покрови на зябрах, в легенях та інших спеціальних утвореннях, що функціонують як органи дихання. Якщо спеціальних органів дихання немає, то витончуються покрови всього тіла. Наприклад, у личинок комах ручейників, одноденок, хірономід та інших епікутикула, яка в найбільший степені загальмовує газообмін, або не виражена зовсім, або є тільки на деяких ділянках тіла.
Аерація дихальних поверхонь досягається:
- вибором місця існування, де вода достатньо насичена оксигеном;
- періодичним оновленням води поблизу тіла. У випадку різкого погіршення респіраторного середовища багато організмів переміщуються навіть у непритаманні для них біотопи. Наприклад, інфузорія Vorticella nebulifera при дефіциті оксигену утворює заднє кільце війок, відокремлюється від стебла і веде планктонний спосіб життя до тих пір, доки респіраторна обстановка у дна не покращиться.
